«В Ракетке майже не знайдеться того, хто його не знає!» – так говорять колеги про Володимира Андрійовича Царлова, завідуючого амбулаторією №1 КНП ММР “Центру первинної медико-санітарної допомоги №5”. А все тому, що він тут працює з самого заснування амбулаторії, та має загальну медичну практику терапевта/ сімейного лікаря з 1961 року!
Прийом пацієнтів у нього починається з 14.00, а він на робочому місці вже з 9 ранку і так кожного дня. А якщо прийом з 8.00, то він на робочому місці вже на початку восьмої. Так сам лікар говорить: “Треба ж допомогти, якщо звернеться хтось за допомогою з гострим болем або з травмою, з чимось терміновим. Нікому не буде відмовлено в допомозі – кожен отримує, як мінімум, консультацію. Спочатку ми допомагаємо людині, а потім вже запитуємо про декларацію”.
Перебуваючи майже 3 години на прийомі лікаря, я чула зовсім різні скарги від пацієнтів: діарея, кровотеча, алергія, онкологія, грижа та інші.
Ось до кабінету заходить молодий чоловік: “Сідайте будь ласка, Андрію. Як поживає ваша діарея?”, – запитує лікар. “Добре, майже немає, а коли вже можно їсти щось крім рису?”
Мужчина з групою підтримки – дружиною розповідає про свій стан, як поводить себе його грижа. Володимир Андрійович просить його стати на ваги і коли бачить зменшення, каже: “О! Літня спека на користь пішла – зниження зайвої ваги аж на 3 кг!”.
Заходить молода жінка, каже: «У мене алергія, а мені казали що є такі уколи що зробиш один – і немає алергії. Хочу такий укол!». Лікарю – «Є такі, але вони гормональні довготривалої дії. Ви подумайте – воно вам, Катерина, треба? Ви ж ще така молода….»
Кожному була надана кваліфікована допомога з використанням сучасних технологій – комп’ютерних програм, діагностики та лікування згідно світовим стандартам.
Думаю, що я зрозуміла секрет успіху Володимира Андрійовича (а на нього за весь час роботи не було жодної скарги). Лікар у свої 83 роки – все бачить, все чує, все розуміє, до кожного знаходить потрібні слова, до кожного звертається по імені. Але головна фішка в тому, що він не каже відвідувачам – вам треба, а розповідає кожному що відбувається в його тілі у зв’язку з симптомами або хворобою, і як проходить процедура діагностування, як застосовувати ліки, як організм реагує на ті чи інші препарати, та залишає вибір за людиною.
Вдома, у приватному будинку, його чекають улюблені домочадці – жінка Валентина Іванівна, дочка, внучка Карина (майбутній лікар), собака. А ще є кішка Кая, яка приносить мишей на поріг у подарунок, — це мені нагадало казочку про ріпку – мишка за кішку, кішка за Жучку, Жучка за внучку, …. Тобто все у чоловіка як в казці – на своєму місті, навіть мишка. На питання про хобі, відповідає – навіщо хобі, коли улюблена робота і є хобі! «Я ніколи не хворів серйозними хворобами – може це і генетика, в може природа так мене наділила».
Дивлячись на лікаря, його роботу та ставлення до людей, розумію, що так, я би хотіла мати такого сімейного лікаря для себе та своїх близьких.